ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ ЯК ЗАСІБ ПРОТИДІЇ ПРОЯВАМ КСЕНОФОБІЇ ТА ДИСКРИМІНАЦІЇ В МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

admin | 24 Серпня, 2017 | Матеріали | Коментарів немає

Буянова Г.В., завідувач
сектору з галузей
гуманітарної та педагогічної
освіти ДНУ «Інститут
модернізації змісту освіти»

Постановка проблеми. Глобалізаційні процеси, які відбуваються у світи, призводять до тісної взаємодії різних держав та культур, а також до можливого непорозуміння та зіткнення між представниками різних народів. Людство стає все більш мобільним, а взаємодія між людьми більш тісною, тим самим перетворюючи країни на полікультурні співтовариства. Основою для даних відносин виступає міжкультурна комунікація, яка покликана сприяти культурному порозумінню, прагненню пізнати духовний світ одне одного, а також гармонізації відносин між представниками різних етносів на принципах рівних прав та можливостей, поваги до цінностей іншого, толерантного ставлення до різноманітних проявів людської самобутності. Але виникає проблема неготовності певних верст населення в суспільстві до такого рівня комунікації, що в свою чергу призводить до розвитку таких негативні соціальних явищ, як ксенофобія й різні форми дискримінації.
Аналіз попередніх досліджень. За різних часів явище міжкультурної комунікації досліджувалося такими науковцями як В. Г. Костомаров, Є. М. Ве¬рещагін, С. П. Мамонтов, О. А. Корнілов, А. П. Садохін, Т. Г. Грушевицька, В. Д. Попков, С. Г. Агапова, В. В. Кабакчи, В. Н. Топалова, Н. Ф. Бориско, П. Ю. Мельник, G. Brown, B. L. Whorf, E. Hall, M. Bennet, S. Merten, L. Bredella. Із середини 80-х років ХХ сторіччя вивчення міжкультурної комунікації відбу¬вається найбільш інтенсивно внаслідок посилення економічних і політичних зв’язків між країнами Європи, а також збільшенням мобільності ринку робочої сили, неухильним зростанням кількості емігрантів та їхньою інтеграцією і вторинною соціалізацією тощо. Дані процеси поступово перетворюють суспільства цих країн в мультинаціональні й мультикультурні співтовариства. Глобалізаційні процеси охоплюють європейські країни настільки, що деякі дослідники приходять до висновку, що межі між культурами й субкультурами вже не співпадають з межами між державами [9, p. 86].
Також питання готовності до комунікації й спілкування у полікультурному середовищі висвітлені в роботах О. Каверіної, Л. Гайсіної, О. Дігіної та ін.. Досліджуючи міжкультурну комунікацію, такі вчені як Грушевицька Т.Г., Попков В.Д., Садохін А.П., Тер-Мінасова С.Г., Гудикунсг У.Б., Самовар Л., Портер Р у своїх працях говорять про поєднання двох понять «культура» та «комунікація» [1; 4; 10].
Мета: розкрити вплив міжкультурної комунікації на розвиток суспільства та роль культури міжнаціонального спілкування у протидії проявам ксенофобії та дискримінації в молодіжному середовищі.
Важливим елементом культури сучасного громадянина є вміння толерантно спілкуватися з представниками різних мов та культур. Саме через культуру народу, до якого себе відносить людина, відбувається її ідентифікація, а мова є невід’ємною частиною культури та основою для комунікації, висловлювання ідей та думок.
У своїй статті Т. Сенчекова зазначає, що «Кожна людина уособлює, крім своєї власної культури, ще й свою власну індивідуальну субкультуру: успадковану в сім’ї (традиції, звички, норми, правила тощо), отриману від найближчого кола співрозмовників, фахову (кваліфікаційна термінологія, манера поведінки), ту, яку людина сама для себе творить, нама¬гаючись увійти до складу певної групи. Це свідчить про те, що кожна людина вже сама є певним соціальним «інститутом культури» [6, с. 380-381]. Даний вислів вказує на те, що комунікативні проблеми можуть виникати як між людьми одного культурного середовища так і різних культур в залежності від рівня культури осіб, які здійснюють комунікацію.
Здатність особистості до міжкультурної комунікації виявляється через готовність розуміти чуже і водночас бути зрозумілим для інших.
На думку Л. Почебут, можна сформувати чотири основоположні принципи міжкультурної комунікації:
1. Міжкультурне спілкування і взаємодія базуються на розумінні культурних відмінностей.
2. Міжкультурна комунікація є невдалою коли:
а) здійснюється напад на систему цінностей, прийнятих в культурі іншої людини;
б) зачіпаються національні почуття;
в) принижується національна гідність.
Будь-яка спроба знищити систему культурних цінностей іншого як наслі-док має втрату контакту, виникнення бар’єрів у спілкуванні, закритість, самоза¬хист і захист своєї самобутньої культури. Приниження національних почуттів і національної гідності виявляється у вигляді упереджень, стереотипів і дискри¬мінації, що призводять до великої загрози для подальшого продовження й розвитку міжкультурної комунікації, вони становлять колективну несвідому основу виникнення націоналізму, а також його проявів: фашизму, екстремізму та тероризму.
Тому вияв поваги, цікавості до культури народу, позитивної оцінки перспектив його розвитку – підґрунтя ефективної міжкультурної комунікації.
3. У процесі міжкультурної комунікації важливо орієнтуватися на майбутнє, а не на минуле. Безумовно, що, починаючи міжкультурне спілкування, необхідно знати минуле, історію свого та чужого народів, їх культуру, мистецтво, літературу, історію відносин між ними, проте домінувати повинні перспективи на майбутнє.
4. Мета міжкультурної комунікації – пріоритет дотримання своїх інтересів у своїй культурі та пріоритет дотримання інтересів партнера в його культурі
[5, с. 103-104].
Однією з головних причин виникнення непорозуміння між людьми з різних культур, є так звані бар’єри спілкування. Якщо спілкування це процес, то і бар’єри спілкування є не що інше, як процеси, що мають різну глибину проникнення в структуру особистості, тканину спілкування у взаємодії представників різних етносів і релігійних течій.
У зв’язку з цим фактором, вчені поділяють бар’єри спілкування не з причин виникнення і не за змістом якості комунікації, а за глибиною проникнення в структуру особистості і діяльності в рамках реальної соціокультурного середовища.
Загальна класифікація бар’єрів у спілкуванні:
– перцептивні викривлення, що виникають в процесі непродуктивного спілкування, що ґрунтуються на суб’єктивних відчуттях антипатії до іншого учасника комунікації;
– ситуаційні бар’єри, які є відображенням у спілкуванні негативних соціальних умов;
– оцінювальні бар’єри, які дозволяють побачити відмінність поглядів представників протилежних культур і народів на одні й ті ж соціальні проблеми;
– технічні бар’єри, які пов’язані з відмінностями технологічних показників спілкування;
– бар’єр готовності, коли один суб’єкт готовий до спілкування, а інший в силу втоми чи інших причин не налаштований на комунікацію в даний момент часу і тим більше до продуктивної взаємодії.
В українському суспільстві перетинаються культури різних народів. Так в Законі України «Про засади державної мовної політики» у розділі 2. визначено «у контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька. Таким чином на території Україні історично мешкають 18 народностей, а в загалом близько 130 представників різних культур живуть, працюють, навчаються на території нашої держави.
Розмаїття культур на території нашої держави та неготовність певних громадян до міжкультурного спілкування сприяє загостренню проблеми міжнаціонального спілкування яка стосується, як корінних народностей, які історично проживають на території нашої держави, так і представників інших країн, які емігрували або приїхали на навчання. У зв’язку з цим особливого значення набувають заходи, які покликані розвивати культуру міжнаціональних відносин та протидіяти проявам ксенофобії, расизму та дискримінації особливо серед молоді, яка схильна до проявів агресивної поведінки з яскраво вираженими рисами етнічної, расової та релігійної нетерпимості.
З метою забезпечення прав людини в Україні та подолання проявів ксенофобії й дискримінації Україною ратифіковано значну частину міжнародних документів, таких як: Декларація ЮНЕСКО про раси та расові забобони (1978 р.), Декларація ЮНЕСКО принципів терпимості (1995 р.), Європейська соціальна хартія (1996 р.), ратифікована Україною у 2006 році. Питання запобігання поширенню ксенофобії, расистської та антисемітської інформації через комп’ютерні системи визначені у Додатковому протоколі до Конвенції про кіберзлочинність, що стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характеру, вчинених через комп’ютерні системи, який Україна підписала у квітні 2005 року. Запобігання дискримінації як складової расизму та ксенофобії передбачено положеннями Європейської конвенції про громадянство (1997 р.), ратифікованої Україною лише у грудні 2007 року.
Захист прав національних меншин в Україні забезпечується Конституцією України (ст. 11, 24, 26, 35, 37) та іншими нормативно-правовими актами. Таки¬ми як: Закони „Про національні меншини в Україні” (ст. 18) та „Про місцеве самоврядування в Україні” (стаття 3), „Про правовий статус інозем-ців”(ст. 2, 17), «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
Дані соціологічних опитувань, показують, що міжетнічні відносини в українському суспільстві зазнали деяких змін, пов’язаних зі зменшенням дистанції стосовно представників слов’янського етносу, євреїв і кавказців. (Значення Індексу міжетнічної дистанційованості становить 4,5 бала за 7-ми-бальною шкалою).
Найбільша соціальна дистанція спостерігається стосовно представників ромської національності, чорношкірих, азіатів та арабів. У відношенні до цих груп існує латентна ксенофобська установка.
Для Західноукраїнського макро-регіону характерні виражені ксенофобські установки щодо арабів, чорношкірих, кримських татар і євреїв.
Для Східного макро-регіону характерно неприйняття азіатів, арабів, а також представників західноєвропейської та атлантичної національно-культурної групи (німців, французів, американців, канадців).
Більшість українців категорично засуджує расову, етнічну і національну дискримінацію як інструмент в руках політиків. 65% опитаних вважають, що політики повинні нести відповідальність за дискримінаційні вислови. 24,9% вважають, що дискримінаційні вислови є неприпустимими, але не карними. 4,3% вважають, що пересічні громадяни мають право на подібні висловлювання, а політики – ні. 5,8% респондентів вважають дискримінаційні вислови одним із проявів свободи слова. [8]
Також залежність рівня ксенофобії від віку опитаних зазнала дуже сумних змін. Якщо на початку досліджень, в 1994–1996 рр., рівень ксенофобії підвищувався з віком (молодь була істотно менш ксенофобною), то у 2010–2012 рр. він став істотно зростати насамперед серед молоді. Зараз найвищий рівень ксенофобії в осіб пенсійного віку та у молоді [3].
На формування ксенофобних настроїв серед молоді значно впливає Інтернет мережа – віртуальне середовище надає колосальні можливості для розвитку комунікативної взаємодії між різними людьми, а це означає, що вони можуть впливати один на одного, протистояти один одному і т.п. Зважаючи на той факт, що більшість молоді значну частину вільного часу витрачає на спілкування у соціальних мережах та має вільний доступ до будь-яких сайтів, можна стверджувати, що Інтернет виконує неоднозначну роль у міжкультурній комунікації: з одного боку, він виступає джерелом для комунікації народів, культур і етносів, а з іншого – зручним каналом для поширення інформації, яка має на меті розпалювання екстремізму, ксенофобії, расизму та міжнаціональної ворожнечі народів. В Інтернет мережі розміщено безліч сайтів екстремістського і терористичного характеру, спрямованих на пропаганду антисуспільних ідей, особливо серед молоді..
Саме тому діяльність ВНЗ щодо формування у молоді культури міжна-ціонального спілкування та толерантності є дуже актуальною. Набуття моло-ддю високого рівня культури міжнаціонального спілкування (поваги до національної гідності людей іншої національності, визнання їх права на рідну мову та збереження національної самобутності, прояв тактовності в оцінці національно-культурних цінностей, терпимість до чужої індивідуальності, сформованість вміння працювати в колективі, допомагати один одному, дотри¬муватись поведінки, яка відповідає основним нормам загальнолюдської моралі) має особливо важливе значення, стимулює прагнення людини до встановлення та підтримки дружніх відносин з представниками різних національностей, сприяє подоланню психологічних перешкод в міжнаціональних контактах.
Серед форм роботи, які сприяють більш ефективному формуванню у студентської молоді толерантного ставлення до осіб інших національностей та подолання ксенофобських проявів можна виділити такі комплексні просвіт-ницькі заходи як: міжкультурні обміни студентів, міжкультурні ініціативи у співпраці з молодіжними організаціями, дні культури різних народів у ВНЗ, вистави форум-театру, виїзні молодіжні табори, робота клубів інтерна-ціональної дружби й т.п., які сприяють інформаційному обміну, вивченню культури та традицій народностей та етносів, що мешкають на території України тривалий час та емігрували не так давно, подоланню культурних стереотипів і соціальної стигматизації відносно людей іншої національності.
Також для попередження дискримінації за національною ознакою у суспільстві й системі освіти, зокрема, повинні бути здійснені наступні заходи:
1) створення рівних соціальних й освітніх можливостей для представників різних соціокультурних груп (особливо для тих, хто належить до культурних меншин);
2) формування у суспільстві розуміння культурних відмінностей між людьми та необхідності у конструктивній взаємодій між представниками різних культур як засобу побудови полікультурного простору в умовах інформатизації та міграційних процесів у суспільстві;
3) захист і вільний розвиток національних культур у суспільстві;
4) допомога культурним спільнотам у формуванні конструктивних підходів до вирішення суспільної мети щодо забезпечення соціальної злагоди та співпраці;
5) розвиток міжкультурної компетентності, шляхом надання необхідних знань щодо природи й особливостей культур різних соціальних спільнот; стимулювання інтересу студентів до вивчення інших культур;
6) пояснення причини, сутності та соціальних наслідків не толерантного поводження та ксенофобських проявів щодо представників інших культур, вплив даних явищ на національний та демократичний розвиток суспільства;
7) формування негативного ставлення щодо порушень чи ігнорування прав і свобод культурних груп та усвідомлення необхідності відстоювати як власні права, так і права представників інших народностей.
Можемо зробити висновок:
в Україні спостерігаються прояви дискримінації за національною ознакою попри створену нормативно-правову базу;
необхідно у навчально виховний роботі ВНЗ враховувати фактор впливу мас-медіа та Інтернет ресурсів, як позитивний так і негативний, щодо формування особистісних поглядів молодої людини;
важливу роль щодо запобігання проявам ксенофобії та дискримінації у суспільстві відіграють інформаційно-просвітницькі та культурні заходи, націлені на подолання негативного відношення до інших культур;
від цілеспрямованої виховної та профілактичної діяльності вищого навчального закладу, залежить сформованість у студентів поваги до прав людини, культури міжетнічних відносин, інтересу та поважного ставлення до представників й культурних надбань інших національностей, вміння виважено поступатися своїми інтересами заради громадянської злагоди, а також з якими думками та переконаннями вступить молодь до дорослого життя, яким стане українське суспільство в майбутньому, чи звільниться воно від стереотипів, міфів, хибних уявлень відносно національностей і етносів України й світу, та перейде на новий щабель відноси на основі толерантного відношення та поваги до національної гідності кожної особистості.

Література:

1. Грушевицкая Т.Г., Попков В.Д., Садохин А.П. Основи межкультурной коммуникации: Учеб. для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. – 352 с.
2. Захист прав людини: навчально-виховна діяльність ВНЗ / За заг. ред. К. Б. Левченко, Л. Г. Ковальчук, О. А. Удалової. — Х.: Видавництво «Права людини», 2012. — 264 с.
3. Кириченко И. Ксенофобия как показатель невежества: растет вместе с человеком [Електронний ресурс] / И. Кириченко. – Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/socium/ksenofobiyakak-pokazatel-nevezhestva-rastet-vmeste-s-chelovekom-_.html.
4. Мишланова С. Л., Пермякова Т. М. Межкультурная парадигма и перспективи межкультурной коммуникации. –http://www.russcomm.ru/rca_ biblio/m/mishlanova-permyakova.shtml
5. Почебут Л. Г. Взаимопонимание культур: методология и методи зтнической и кросс-культурной психологии. Психология межзтнической толерантности : [учеб. пособ.] / Л. Г. Почебут. – Санкт-Петербург: С.-Петерб. ун-т, 2005.-281 с.
6. Сенченкова Т. Комунікація як чинник діалогу культур [Електронний ресурс] / Тетяна Сенченкова // Держава і суспільство. – С. 379-384. Режим доступу до журн.: http://www.scribd.com/doc/53461757/%D0%9A%D0%9E% D0%9C%D1%83%D0.
7. Толерантність населення України. Київський міжнародний інститут соціології [Електронний ресурс] / – Режим доступу: http://www.kiis.com.ua/ materials/pr/2010/tolerantnist_u.pdf
8. Українська правда. http://life.pravda.com.ua/society/2013/ 02/13/121142/.
9. Merten S. Fremdsprachenerwerb Als Element interkultureller Bildung. – Frankfurt: Peter Lang, 1995. – 324 S.
10. Orlando L. Taylor. Cross-Cultural Communication: An Essential Dimention of Effective Education. Revised and reprinted, 1990.